Чим корисні олімпіади та як саме вони впливають на ? Думками діляться провідні експерти нашої країни.
Олімпіади – це один із способів залучити учнів до активної навчальної діяльності, мотивувати їх на успіх, загартовувати характер та відкривати нові здібності.
Уже минули ті часи, коли участь в олімпіаді брали лише відмінники, відтепер спробувати свої сили може кожен охочий. «Всеосвіта» вирішила дізнатись, як участь в олімпіадах впливає на учнів, і чи дійсно вони потрібні сучасному учню. Експерти у різних галузях розповіли нашій редакції життєві історії та поділилися думками щодо важливості олімпіад в житті кожного школяра.
Олена Концевич, журналістка і ведуча радіо «Вголос ФМ»
Олімпіади, як відголосок радянського минулого, коли за успішність учням давали грамоти, давно віджили своє. Сьогодні про олімпіади, як і про будь-який тип учнівських змагань з конкретних дисциплін варто говорити як про метод заохочення, і базувати організацію таких змагань не на «дусі перемоги», а на конкретній допомозі талановитим дітям та підліткам.
Це автоматично передбачає підтримку (зокрема фінансову) призерам олімпіад та конкурсів, можливість поїхати на стажування або навчання за кордон, чи у профілюючі спеціальні виші, допомогу при вступі до університету та ін.
У цьому випадку переваги та бонуси від участі в таких олімпіадах автоматично слугуватимуть заохоченням для навчання і розвитку.
Ірина Макогін, PR-менеджерка агенції Friends of Brands
Хочу поділитися життєвим досвідом. У школі я була відмінницею, тому брала участь у всіх олімпіадах, починаючи з 7 класу: фізика, хімія, укр.мова, англійська, біологія, українська та зарубіжна літератури, російська мова (тоді ще вчили з 2 класу) та навіть трудове навчання. Мені дуже це не подобалось, і часом добряче дратувало. Пам'ятаю, що проклинала усі маршрутки, якими їздили у райцентр, а потім і в обласний.
Олімпіади проводилися впродовж всього шкільного року з невеликими перервами. Інколи вчителі сварилися між собою, оскільки олімпіади припадали на один день, хоч ті, що «вище» і планували так, аби олімпіади були з далеких один від одного предметів, наприклад: література і хімія.
Та ситуацію це не покращувало. Вважаю, що величезною помилкою є те, що на олімпіади беруть переважно відмінників.
Зрозуміло, що кожна школа хоче бути першою, не впасти лицем «в багнюку», однак гарно підготувати можна і «хорошиста», до прикладу.
Неправильно, коли одну дитину розривають на всі предмети, це величезне навантаження та відповідальність, бо не хочеться нікого підвести. А ще масла у вогонь підливають так звані «вчителі-шантажисти», коли в тебе вибору навіть немає, бо «Не поїдеш – не поставлю оцінку!». Та все ж є інша сторона – тобто хороша. Поки мої однокласники робили домашнє завдання і не тужили, мене штурмували відповідальні вчителі (шкода, що таких небагато). Я з цих предметів могла уже навіть на уроки не ходити, бо ми проганяли весь матеріал і купу додаткового матеріалу близько за місяць. Мене часто звільняли від уроків та домашнього завдання, бо і так робила понаднормово. Тому я була у виграшному положенні, коли мої однолітки ходили до репетиторів і їхні батьки платили немалі кошти, я ж займалася безкоштовно. Я тренувала уважність, пригнічувала страх перед невідомим, страх програшу, вчилася комунікації та ораторства. Готувалася до ЗНО уже з 7класу, і тепер розумію, що багато навичок та умінь, впевненість та наполегливість, велике коло спілкування пішли саме звідти, зі шкільних олімпіад.
Немає коментарів:
Дописати коментар