Джерело: блог 5-А класАвтор: Панфілова М.О., учитель української мови та літератури
Відчуймо смак рідного слова
Куди не глянь, скрізь нас оточують різні звуки. Вони можуть бути гучними і тихими, голосними і ледь чутними, але в будь- якому разі такими, що привертають увагу до себе.
Колись, мабуть, дуже давно в хаотичному світі звуків відбулися зміни: вони, звуки, об’єдналися. Побраталися за схожістю, інтересами, можливостями. Це ми тепер відчуваємо і бачимо на кожному кроці: шелестить під ногами осіннє листя, наспівує маленький дощик чи люто б’є у всі дзвони непроглядна злива, перелітаючи з квітки на квітку, снує бджола, плюскочуть хвилі… Навколо невпинно народжуються звуки. Зі звуків народилося і слово…
Воно завжди поруч: у смутку чи в радості, у горі чи в щасті, у вибухах шаленої люті чи в буянні найніжніших почуттів.
Слова є різними, як і сама людина. Бувають злими, їдкими, дошкульними; бувають добрими, гарними, ніжними…
За вікном кружляють сніжинки, витанцьовуючи тільки їм відомий танок. Промовимо: « С-н-і-ж-и-н-к-а-а-а!» І уява малює білий, кришталево- білий колір, незбагненно-химерні форми, на дотик- холодна. Думка лине далі : сніжинка, зима, холодно… То ж справно, швидше, хутчіш хай прийде тепло і стане світло й сонячно, хай сірі і білі силуети наповняться силою, завирують соки життя, заквітує, забуяє, зашаленіє неповторна кольорова веселка. І стане тепліше, і лагідніше… А ще додам «сонечко», «ластів’ятко», «котику»! І той, до кого звернені ці слова, розквітне, відчує, що потрібний, що крила виросли і до неба можна злетіти; а скажу «невдахо», «ледарю», «неуку»- і крила впадуть, зіщулиться душа - і все, янгола немає…
Слово - воно, як оберіг. Тож говорімо тільки добрі, ніжні, лагідні слова, злого у світі і так доволі… Відчуймо смак рідного слова, сонячний і неповторний, і душа зігріється, сповниться новим змістом.
Немає коментарів:
Дописати коментар